Сучасна музика
Серед традиційних виконавців кінця XX століття: співаки — Цудаю Такемото, Кіемото Сідзутаю, Есімура Ґородзі, Тобая Рітьо, Есідзуме Коредзі; інструменталісти - Такахасі Тікудзан, Еномото Сісуй (бива); Міяґі Міте, Кініті Макано-Сіма (кото); Кінея Ґосасуке, Імафудзі Тедзюро, Кінея Ґендзіро, Кіем те Ейдзабуро (сямісен); Масаюкі Коґа (сякухаті).
Одними з найвідоміших сучасних японських виконавців є Кейко Мацуї, Envy, Heaven In Her Arms.
Серед композиторів кінця 20 ст., що працюють у галузі електронної музики, виділяються твори Ісао Томіта. Частка його творів присвячена кіно. Він же створив музичний акомпанемент для делегації гімнасток Японії, що виступали на Олімпійських іграх 1956 р. в місті Мельбурн, Австралія
1) Кабукі у теперішній час
У сучасній Японії кабукі лишається доволі популярним жанром — він найпопулярніший вид театрального мистецтва серед усіх традиційних японських драматичних жанрів. Багато провідних акторів кабукі часто знімаються у кіно і на телебаченні (відомий актор-онаґата Бандо Тамасабуро V зіграв декілька ролей (у тому числі й жіночих) у кінофільмах).
У деяких театральних трупах жіночі ролі знов стали виконувати жінки, а після Другої cвітової війни був сформований повністю жіночий колектив кабукі Ітікава Кабукі-дза. Пам'ять засновниці жанру, Окуні, була увічнена в статуї в кіотському районі Понтотьо у 2003 році.
24 листопада 2005 року кабукі ввійшов у «Третю Декларацію шедеврів усного спадку людства» ЮНЕСКО.
Елементи кабукі
Сцена в театрі кабукі має своєрідну будову. Її авансцена ханаміті (яп. 花道, букв. «квіткова стежка»), якою актори виходять на сцену та з неї під час театрального дійства, розташована просто у глядацькому залі. Театри кабукі були покращені технічно, отримали сцени, що обертаються, механічні люки, що з'явилися у XVIII столітті, і т. д., що значно підвищили эфектність театральних вистав.
В кабукі, як втім і в деяких інших традиційних японських театрах, зміна декорації відбувається часом прямо посеред акту, актори продовжують грати, а завіса не опускається. Робітники сцени (куроко, яп. 黒子), одягнені у чорне і вважаються «невидимими», у цей час спішно міняють антураж.
Театр кабукі у теперішній час складається із трьох типів вистав:
· Дзідаі-моно (яп. 時代物) — «історичні» п'єси, створені до періоду Сенґоку
· Сева-моно (яп. 世話物) — «простонародні», створені після періоду Сенґоку
· Сьоаґото (яп. 所作事) — танцювально-драматичні п'єси.
Важливими особливостями кабукі є «мова поз», міе, за допомогою якого актор виводить на сцені свого персонажа; грим кесьо,який привносить необхідну стилістику персонажу, роблячи його легко впізнаним навіть для не досвідчених у театральному мистецтві глядачів. Рисова пудра використовується для білої основи гриму, в той час як кумадорі увиразнює або підсилює риси обличчя актора, для створення «маски» тварини або надприродної істоти
Зародження
Жанр кабукі утворився в XVII столітті на основі народних пісень і танців. Початок жанру поклала Окуні, служниця святилища Ідзумо Тайся, котра у 1602 р. стала виконувати новий вид театралізованого танця у висохлому руслі ріки неподалік Кіото. Жінки використовували жіночі та чоловічі ролі в комічних п'єсках, сюжетами яких були випадки з повсякденного життя. Новий жанр швидко став популярним, Окуні навіть запрошували виступати перед Імператорським двором. На гребні успіху нового виду театрального мистецтва почали виникати конкуруючі трупи, що дало початок зародженню театра кабукі, як сполучення драматичного і танцювального мистецтва, в якому всі ролі виконувалися жінками.
Спочатку, кабукі ставив переважно грубі та непристойні вистави; багато акторок вели аморальний спосіб життя. Через це для назви кабукі іноді використовували омонім (яп. 歌舞妓, кабукі, «театр співаючих і танцюючих куртизанок»).
Комментариев нет:
Отправить комментарий